Рекламні буклети автомобілів в СРСР. Ідеологічна диверсія?

Уявіть ситуацію. Два підлітки з хороших інтелігентних сімей лізуть через високий паркан на територію складу вторсировини, розташованого на неосяжному пустирі на околиці столиці. Виходить прямо сюжет для повчально-виховного радянського фільму.  Однак все закінчилося добре. Десь, напевно, бродив і сторож, але ми його не бачили. А ангар з макулатурою не замикають. А від кого його замикати? Зате чого там тільки не було! Адже настала епоха, коли за пару десятків кілограмів паперів та газет, що здавалися державі, радянські громадяни отримували право купити певний книжковий дефіцит. Правда, чомусь, в основному, Дюма та Дрюона. Російськомовна реклама британської групи Roots, яка колись об'єднувала марки Hillman, Humber, Sunbeam. Жодній з них вже немає. Наша ж мета полягала в тому, щоб знайти в безладі ще не відвологлого друкованого матеріалу автомобільні рекламні проспекти. Адже їх теж здавали в макулатуру. Хоча по сусідству жили ті, для кого подібні брошури були великою цінністю.  І знайшли! Пояснити нашу радість в цифровому столітті, коли зображення будь-якої машини, характеристики і навіть старі плакати легко можна знайти у Мережі кількома натисками на кнопки, практично неможливо ...   Ідеологічна диверсія  У ті роки побачити в СРСР іноземний автомобіль можна було лише в кіно, на вулицях столиці або великих міст та на чорно-білих дрібних фотографіях в журналі «За рулем». На двох сторінках рубрики «В мире моторов» і один раз на рік в оглядах міжнародних автосалонів. Причому ті, хто складав і писав ці огляди, самі на закордонні виставки, ясна річ, ніколи не їздили.  Ford LTD 1976 року та життєрадісне американське подружжя.  Рекламні проспекти з великими красивими знімками небачених моделей розглядали до нескінченності. У них знаходили і технічні характеристики, а іноді і розрізи, схеми вузлів та агрегатів. Тому яскраві буклети вважалися не барахлом або іграшкою, а вікном у світ - своєрідним довідником (за відсутністю інших джерел).    Молодіжний вен для веселого відпочинку - Dodge Tradesman. Та ніде правди діти: яскраві фотографії стали ще й вітриною незнайомого, загадкового світу з іншими людьми, іншою архітектурою, іншим життям. Адже на багатьох брошурах навколо автомобілів на тлі небачених пейзажів розігрували справжні жанрово-побутові сценки з участю людей і тварин. Сюжети, звичайно, були рекламні, але все одно шалено привабливі, як і взагалі закордонна реальність. Загалом, буклети виявилися до того ж певною ідеологічною диверсією.   Звідки диво?  У нинішні часи, коли можна зайти в будь-який автосалон і просто взяти відповідні рекламні буклети, знову ж важко уявити неможливість такої ситуації в минулому. Хоча б тому, що в СРСР не відкривали шоу-руми зарубіжних марок.  Радянська молодь та «Жигулі» ВАЗ-2101. Якими тільки способами не діставали омріяні іноземні проспекти! В першу чергу, звичайно, на рідкісних виставках. Однією з перших стала знаменита американська 1959 року, де свої новинки виставили концерни «Великої трійки» (General Motors, Ford і Chrysler), забезпечивши експозиції брошурами російською мовою. Надрукували їх, мабуть, великим тиражем, оскільки ті рекламні матеріали потім багато років спливали мало не в кожній другій московській квартирі.  Новенький Mercedes-Benz 350SL сімейства W107 показували на фірмовій виставці в Москві у 1973-му.  Нарівні з фотографіями запаморочливих автомобілів і захмарними характеристиками радянських дослідників тоді шокувала статистика продажів, якою любили похвалитися іноземці. Напрошувався висновок: якщо кожен рік такі машини «там, у них» розходяться мільйонними тиражами, значить, знаходяться і ті, хто здатний заплатити за це. Виходить, за океаном все не зовсім так погано, як пишуть в газетах. Знову ідеологічна диверсія ...  Ford Maverick 1972 року і починаюча американська домогосподарка  Автомобільна реклама попадалася і на не зовсім профільних виставках типу «Туризм і відпочинок в США» або «Пожежна техніка». Причому часто в боротьбі за дорогоцінні буклети починалися буквально бійки - на очах у очманілих західних стендістах. Але якщо виходило знайти до них індивідуальний підхід, особливо із застосуванням будь-яких-небудь слів і фраз іноземною мовою (користь радянської школи!), вдавалося іноді отримати брошури в приватній обстановці. Ймовірно, фірмачів підкуповував й хлопчачий блиск в очах.  Фрагмент плаката з виставки, присвяченій італійському дизайну.  Дехто зміг розжитися проспектами з фірмовою виставки Mercedes-Benz 1973 року і експозиції 1978-го, присвяченій італійському дизайну. У інших були зв'язки на заводах або в НАМІ, де рекламні буклети теж водилися: матеріали везли із закордонних відряджень, отримували від зарубіжних фахівців під час їхнього візиту до СРСР. Так, наприклад, однокашник мами, який працював як раз в НАМІ, одного разу обдарував мене, на превелике щастя, цілою пачкою американських брошур.  «Москвич-412» і щаслива радянська дівчина.  Зрідка траплялося просити про послугу тих, хто вирушав на Захід у відрядження або туристом. Здавалося б, справа нескладна - заглянути в автосалон при нагоді. І все ж напрягати людей було незручно. Через кордон зазвичай намагалися привезти одяг, взуття, а якщо пощастить - то й якусь техніку. Проте проспекти іноді теж брали: для улюблених нащадків, а інший раз - і для нащадків хороших друзів.   Американські домогосподарки і російські красуні  Радянські рекламні буклети теж котирувалися, нехай і не настільки високо. Їх випускало Всесоюзне об'єднання «Автоекспорт», що просувало радянські автомобілі за кордоном, та «Зовнішпосилторг». Ця організація об'єднувала московські магазини з грайливою назвою «Берізка» (в інших містах зустрічалися інші, але не менш ласкаві найменування), в яких було все, про що мріяла людина в СРСР, і навіть те, про що вона і не знала.   «Волга» ГАЗ-24 та хокеїсти з буклету радянського «Зовнішпосилторга». Але торгували в «Берізках» за так звані сертифікати (потім - чеки) - такі собі паралельні радянські гроші, які отримували ті, хто в обов'язковому порядку здавав валюту державі. Тобто іноземці або громадяни Союзу, які попрацювали за кордоном. Будь-який вітчизняний автомобіль (навіть «Волгу»!) в таких привілейованих магазинах можна було купити без черги. І з цього приводу теж друкували красиві буклети. Звичайно, випущені в СРСР машини миготіли на вулицях, а тому не вважалися чимось фантастичним. Але тут вже спрацьовувала пристрасть колекціонера.   Dodge Custom Royale Lancer і бейсболісти з московського проспекту 1959 року. Цікаво, що сюжети радянської реклами часто перегукувалися саме з американською. Зрозуміло, з поправкою на національний колорит: у них, скажімо, бейсбол, у нас - хокей. Європейським, особливо німецьким матеріалам був властивий діловий стиль: красива машина на нейтральному тлі, фотографії деталей, іноді технічні схеми.  Радянські пляжні радості і універсал ВАЗ-2102 «Жигулі».  Американці ж дуже часто знімали з автомобілями людей, зазвичай пари: наречений з нареченою, а може, вже й молоде подружжя. І, звичайно, не забували про дівчат. Іноді розкішно одягнених для салону Cadillac, а часом простеньких, але життєрадісних домогосподарок. Все це, в тій чи іншій мірі, було характерно і для радянської реклами. Тільки на відміну від пуританської Америки у нас з машинами не соромилися фотографувати навіть панянок в купальниках! Так що в чомусь у1970-ті роки ми були попереду західних креативників.   Зберігати вічно?  Нехай колекціонерів автомобільних проспектів в Радянському Союзі було не так багато, як філателістів (це захоплення теж вже майже вимерло), однак збирачі заводили знайомства, обмінювалися, а іноді і торгували. Причому в це коло, крім хлопчаків, входили й цілком солідні чоловіки. Хороші зв'язки допомагали діставати справжні раритети: скажімо, навіть довоєнні американські буклети. Їх, втім, продавали недешево, але коли це зупиняло справжнього фаната?  Сторінка з рідкісного проспекту 1937 року американської компанії Graham-Page. яка сьогодні майже забута.  Тепер і такі рідкості нескладно знайти в Інтернеті. Багатому колекціонерам не шкода: сканують особисті колекції та щедро викладають в вільний доступ. Водночас паперові буклети, що цікаво, з обороту не виходять - як і раніше продаються і, до речі, зовсім не дешево.  Я теж оцифрував майже всі проспекти, що зібрав за багато років. Але й папір зберігаю по-старому. Розлучитися з усією цією історією неможливо. Джерело: /ru.motor1.com/ Автор: Сергій Канунніков. Галерея: Рекламні буклети в СРСР.

Уявіть ситуацію. Два підлітки з хороших інтелігентних сімей лізуть через високий паркан на територію складу вторсировини, розташованого на неосяжному пустирі на околиці столиці. Виходить прямо сюжет для повчально-виховного радянського фільму.
 Однак все закінчилося добре. Десь, напевно, бродив і сторож, але ми його не бачили. А ангар з макулатурою не замикають. А від кого його замикати? Зате чого там тільки не було! Адже настала епоха, коли за пару десятків кілограмів паперів та газет, що здавалися державі, радянські громадяни отримували право купити певний книжковий дефіцит. Правда, чомусь, в основному, Дюма та Дрюона.

Російськомовна реклама британської групи Roots, яка колись об'єднувала марки Hillman, Humber, Sunbeam. Жодній з них вже немає.

Наша ж мета полягала в тому, щоб знайти в безладі ще не відвологлого друкованого матеріалу автомобільні рекламні проспекти. Адже їх теж здавали в макулатуру. Хоча по сусідству жили ті, для кого подібні брошури були великою цінністю.
 І знайшли! Пояснити нашу радість в цифровому столітті, коли зображення будь-якої машини, характеристики і навіть старі плакати легко можна знайти у Мережі кількома натисками на кнопки, практично неможливо ...
 Ідеологічна диверсія
 У ті роки побачити в СРСР іноземний автомобіль можна було лише в кіно, на вулицях столиці або великих міст та на чорно-білих дрібних фотографіях в журналі «За рулем». На двох сторінках рубрики «В мире моторов» і один раз на рік в оглядах міжнародних автосалонів. Причому ті, хто складав і писав ці огляди, самі на закордонні виставки, ясна річ, ніколи не їздили.

 Ford LTD 1976 року та життєрадісне американське подружжя.

 Рекламні проспекти з великими красивими знімками небачених моделей розглядали до нескінченності. У них знаходили і технічні характеристики, а іноді і розрізи, схеми вузлів та агрегатів. Тому яскраві буклети вважалися не барахлом або іграшкою, а вікном у світ - своєрідним довідником (за відсутністю інших джерел).

  Молодіжний вен для веселого відпочинку - Dodge Tradesman.

Та ніде правди діти: яскраві фотографії стали ще й вітриною незнайомого, загадкового світу з іншими людьми, іншою архітектурою, іншим життям. Адже на багатьох брошурах навколо автомобілів на тлі небачених пейзажів розігрували справжні жанрово-побутові сценки з участю людей і тварин. Сюжети, звичайно, були рекламні, але все одно шалено привабливі, як і взагалі закордонна реальність. Загалом, буклети виявилися до того ж певною ідеологічною диверсією.
 Звідки диво?
 У нинішні часи, коли можна зайти в будь-який автосалон і просто взяти відповідні рекламні буклети, знову ж важко уявити неможливість такої ситуації в минулому. Хоча б тому, що в СРСР не відкривали шоу-руми зарубіжних марок.

 Радянська молодь та «Жигулі» ВАЗ-2101.

Якими тільки способами не діставали омріяні іноземні проспекти! В першу чергу, звичайно, на рідкісних виставках. Однією з перших стала знаменита американська 1959 року, де свої новинки виставили концерни «Великої трійки» (General Motors, Ford і Chrysler), забезпечивши експозиції брошурами російською мовою. Надрукували їх, мабуть, великим тиражем, оскільки ті рекламні матеріали потім багато років спливали мало не в кожній другій московській квартирі.

 Новенький Mercedes-Benz 350SL сімейства W107 показували на фірмовій виставці в Москві у 1973-му.

 Нарівні з фотографіями запаморочливих автомобілів і захмарними характеристиками радянських дослідників тоді шокувала статистика продажів, якою любили похвалитися іноземці. Напрошувався висновок: якщо кожен рік такі машини «там, у них» розходяться мільйонними тиражами, значить, знаходяться і ті, хто здатний заплатити за це. Виходить, за океаном все не зовсім так погано, як пишуть в газетах. Знову ідеологічна диверсія ...

 Ford Maverick 1972 року і починаюча американська домогосподарка

 Автомобільна реклама попадалася і на не зовсім профільних виставках типу «Туризм і відпочинок в США» або «Пожежна техніка». Причому часто в боротьбі за дорогоцінні буклети починалися буквально бійки - на очах у очманілих західних стендістах. Але якщо виходило знайти до них індивідуальний підхід, особливо із застосуванням будь-яких-небудь слів і фраз іноземною мовою (користь радянської школи!), вдавалося іноді отримати брошури в приватній обстановці. Ймовірно, фірмачів підкуповував й хлопчачий блиск в очах.

 Фрагмент плаката з виставки, присвяченій італійському дизайну.

 Дехто зміг розжитися проспектами з фірмовою виставки Mercedes-Benz 1973 року і експозиції 1978-го, присвяченій італійському дизайну. У інших були зв'язки на заводах або в НАМІ, де рекламні буклети теж водилися: матеріали везли із закордонних відряджень, отримували від зарубіжних фахівців під час їхнього візиту до СРСР. Так, наприклад, однокашник мами, який працював як раз в НАМІ, одного разу обдарував мене, на превелике щастя, цілою пачкою американських брошур.

 «Москвич-412» і щаслива радянська дівчина.

 Зрідка траплялося просити про послугу тих, хто вирушав на Захід у відрядження або туристом. Здавалося б, справа нескладна - заглянути в автосалон при нагоді. І все ж напрягати людей було незручно. Через кордон зазвичай намагалися привезти одяг, взуття, а якщо пощастить - то й якусь техніку. Проте проспекти іноді теж брали: для улюблених нащадків, а інший раз - і для нащадків хороших друзів.

 Американські домогосподарки і російські красуні
 Радянські рекламні буклети теж котирувалися, нехай і не настільки високо. Їх випускало Всесоюзне об'єднання «Автоекспорт», що просувало радянські автомобілі за кордоном, та «Зовнішпосилторг». Ця організація об'єднувала московські магазини з грайливою назвою «Берізка» (в інших містах зустрічалися інші, але не менш ласкаві найменування), в яких було все, про що мріяла людина в СРСР, і навіть те, про що вона і не знала.

 «Волга» ГАЗ-24 та хокеїсти з буклету радянського «Зовнішпосилторга».

Але торгували в «Берізках» за так звані сертифікати (потім - чеки) - такі собі паралельні радянські гроші, які отримували ті, хто в обов'язковому порядку здавав валюту державі. Тобто іноземці або громадяни Союзу, які попрацювали за кордоном. Будь-який вітчизняний автомобіль (навіть «Волгу»!) в таких привілейованих магазинах можна було купити без черги. І з цього приводу теж друкували красиві буклети. Звичайно, випущені в СРСР машини миготіли на вулицях, а тому не вважалися чимось фантастичним. Але тут вже спрацьовувала пристрасть колекціонера.

 Dodge Custom Royale Lancer і бейсболісти з московського проспекту 1959 року.

Цікаво, що сюжети радянської реклами часто перегукувалися саме з американською. Зрозуміло, з поправкою на національний колорит: у них, скажімо, бейсбол, у нас - хокей. Європейським, особливо німецьким матеріалам був властивий діловий стиль: красива машина на нейтральному тлі, фотографії деталей, іноді технічні схеми.

 Радянські пляжні радості і універсал ВАЗ-2102 «Жигулі».

 Американці ж дуже часто знімали з автомобілями людей, зазвичай пари: наречений з нареченою, а може, вже й молоде подружжя. І, звичайно, не забували про дівчат. Іноді розкішно одягнених для салону Cadillac, а часом простеньких, але життєрадісних домогосподарок. Все це, в тій чи іншій мірі, було характерно і для радянської реклами. Тільки на відміну від пуританської Америки у нас з машинами не соромилися фотографувати навіть панянок в купальниках! Так що в чомусь у1970-ті роки ми були попереду західних креативників.
 Зберігати вічно?
 Нехай колекціонерів автомобільних проспектів в Радянському Союзі було не так багато, як філателістів (це захоплення теж вже майже вимерло), однак збирачі заводили знайомства, обмінювалися, а іноді і торгували. Причому в це коло, крім хлопчаків, входили й цілком солідні чоловіки. Хороші зв'язки допомагали діставати справжні раритети: скажімо, навіть довоєнні американські буклети. Їх, втім, продавали недешево, але коли це зупиняло справжнього фаната?

 Сторінка з рідкісного проспекту 1937 року американської компанії Graham-Page. яка сьогодні майже забута.

 Тепер і такі рідкості нескладно знайти в Інтернеті. Багатому колекціонерам не шкода: сканують особисті колекції та щедро викладають в вільний доступ. Водночас паперові буклети, що цікаво, з обороту не виходять - як і раніше продаються і, до речі, зовсім не дешево.
 Я теж оцифрував майже всі проспекти, що зібрав за багато років. Але й папір зберігаю по-старому. Розлучитися з усією цією історією неможливо. Джерело: /ru.motor1.com/ Автор: Сергій Канунніков. Галерея: Рекламні буклети в СРСР.